Та весна
Та весна була, мабуть, як день:
Така ж яскрава, світла і нестримна,
Та від її ворожбитських пісень
Ставало враз незатишно і зимно.
Та весна була, мабуть, як ніч,
Така ж тривожна, спрагла і холодна,
Лав сторі на межі сторіч –
Кохання шал і пристрасті безодня.
В полоні у Вальпургієвих чар
Вогнями білими на вітрі ми палали,
І обпікав нам руки сивий жар,
А ігрища відьомські не стихали.
Шаліла й марила Вальпургієва ніч,
В прадавнім танці дико вихилялась,
А двоє – на межі сторіч–
В прадавнім дійстві знов і знов зливались…
І розірвались громом небеса,
І навіжено застогнало зілля,
І світанкова плакала роса
Над нашим тріумфальним божевіллям.
Та весна так швидко відцвіла,
Майнув і щез двадцятий вік столикий,
Та все-таки колись вона була,
Як виправдання темних днів безликих.
Тепер щороку в дивну майську ніч
Терзають двох фантомні сірі болі:
В ту ніч ідемо ми навстріч
П'янкому мареву минулої любові…
