Святий звір ч.1 2#185
Ранений, святий звір, промахом, між ребрами, роздроблена кістка, порвані мʼязи, крововилив в пусті легені.
Безсилий, лежить, стікає, дихає кровавим повітрям, на вологій землі, в місячному, срібному сяйві повні.
Очі пусті, з рани ллється пустота, він вже не тут, лише спокою та прийняття, чекає…
Подивись в очі, погладь рукою загривок, прислухайся до стуків серця, і зупини, нехай вже вмовкає.
Що ти відчувала, коли заносила рушницю, прицілюючись в серце, чи молилась в останнє, чи згадувала все хороше?
Чи знала, що промахнешся, чи хотіла, щоб за діяння страждав, чи може хотіла зробити його святіше?
Звір би віддав життя, якби попросила, плоть і силу свою він вже віддав, навіщо забирати?
Ти зробила вибір в угоду собі, тепер ти теж святий звір, і тепер комусь знову треба вибирати…
