Світ у неволі
Мій світ у неволі – його гнів полонив,
закривавлений в люті морози.
І підсоння моє нелюд змінив –
замість снігу випали сльози.
У кайданах імперських мова моя
століттями голодом морена.
У в’язницях чути спів солов‘я –
то голоси непідкорення.
Та згодом я стану могутніше,
знесу пам’ятника бридко-радянського.
Хіба з ним можу я делікатніше?
Він – муза п‘єс Подерв‘янського.
Я маю лишень одне напуття
тим, хто цупить Малевича:
не несіть до Вкраїни кроволиття,
аби потім на боятись Шухевича.
