СТРАШНІ РОКИ
Минув страшний вже тридцять другий,
І тридцять третій вже за ним минув.
З голодної вмирали ж бо наруги,
Голодний плач же душогуб не чув.
Вмирали з голоду старесенькі і діти,
І молодь помирали на очах.
Схиляли голови, як від морозу квіти...
Голодна смерть і біль страшний, і жах.
Всі раді були Отрубам й полОві,
Бо пухли з голоду, немов на дріжджах хліб.
Просили їсти на вкраїнській мові
Не дві, не три й не п'ять голодних діб.
Та душогуби їсти не давали,
А й гнали босими й голодними в поля...
Щоб ці страшні роки не забували,
Й щоб хлібом не постала нам земля.
23.11.2019 р.
© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2019
Свідоцтво про публікацію №119112309965
