Стомилася Осінь
Стелиться туман над ставом на шмаття порватий,
Бродить Осінь, як примара, у химерних шатах.
Сизим оком з-за туману дико визирає,
Вдивляється в темне небо та тяжко зітхає.
Провела птахів у вирій, в дорогу далеку,
Рівним клином відлетіли гуси та лелеки.
Жалісно вони прощались з ріднесеньким краєм,
Покружляли, та й пощезли ген за небокраєм.
Що ж ти Осінь так змарніла? Де сукня яскрава?
Де твоє рясне намисто, де горда постава?
Паморозь у мокрі коси вплелась сивиною,
А твої блакитні очі вкрились пеленою.
Притомилася, сердешна, врожаї збирала,
Та чарівним пензликом Землю прикрашала.
Свище вітер, дощ змиває всі осінні барви,
А у Осені в палітрі скінчилися фарби.
Вже поснули ниви голі, стомлені хлібами,
Перепахані на зиму стальними плугами.
Осінь тихою ходою всі поля обходить,
Подивитись, як озима пшениченька сходить.
Зовсім скоро сніг покриє зелені стеблинки,
Захистить їх від морозу пухова перинка.
Осінь плідно потрудилась, всіх зусиль доклала.
Колискову заспівала, та Землю приспала.
Вже збирається в дорогу, та коней сідлає,
Бо вже Зимонька-сестриця в чергу заступає.
Прощавай, чарівна Осінь! Через рік приходь до нас,
Будеш знову дивувати та одарювати нас!
