Співак біля мікрофону
Зі світлом рвуся крізь очей мільйон,
Знов розпочавши звичні процедури:
До мікрофону встав, як до ікон...
Ні-ні, сьогодні так – до амбразури.
І мікрофону не до серця я —
Так, голос мій будь-кому вуха крає, —
Я певен, якщо в ньому є брехня —
Підсилить він брехню оту до краю.
Б‘ють під ребра промені від рампи,
Світять злісно ліхтарі та лампи,
І засліплюють прожектори, —
Світ жари!.. Жари!.. Жари!..
Сьогодні особливо я хриплю,
Але не ризикну змінити тону, —
Бо якщо я душею покривлю —
Він ту криву не виправить до скону.
Гостріша гостряка ця бестія —
Слух досконалий, чує фальш до йоти, —
Йому начхати, що не в формі я, —
Нехай я вірно проспіваю ноту.
Б‘ють під ребра промені від рампи,
Світять злісно ліхтарі та лампи,
І засліплюють прожектори, —
Світ жари!.. Жари!.. Жари!..
Цей мікрофон, на шиї, на гнучкій,
Немов зміюка, головою вертить:
Замовкну лиш – і жало біля вій, —
Співати треба до самої смерті.
Не ворушись, не рухайся, не смій!
Я бачив жало – ти змія, я знаю!
І я – неначе заклинатель змій:
Я не співаю – кобру заклинаю!
Б‘ють під ребра промені від рампи,
Світять злісно ліхтарі та лампи,
І засліплюють прожектори, —
Світ жари!.. Жари!.. Жари!..
Зажерливістю схожий з пташеням,
Вихоплює він з роту мого звуки,
Втелющить в лоб свинцю він дев’ять грам, —
Не захищусь – гітара в‘яже руки!
І знов усе триває без кінця!
Чим стане мікрофон в наступній миті?
Тепер він — як лампада край лиця,
Але я не святий, і він не світить.
Я невигадливий в акордах та словах,
Та лиш з правдивого зіб‘юся тону —
Мене нещадно хлище по щоках
Тінь нерухома цього мікрофону.
Б‘ють під ребра промені від рампи,
Світять злісно ліхтарі та лампи,
І засліплюють прожектори, —
Світ жари!.. Жари!..
(Владимир Высоцкий "Певец у микрофона")