Сонет 13
Жива Астарта по землі ступа,
Падуть під ноги владарІ і слуги,
Із горя залицяльники рвуть чуби,
А фанів і підписників - орда!
Та в серці - морок, вічна мерзлота,
Фальшива усмішка зціпила зуби...
Немов, серед зими холодні груби,
Така ж і задубілая душа...
"Ми виросли..! Нам Батько непотрібний,
Як і Його непотріб жалюгідний..!" -
Такі сьогодні вже слова звучать.
Тоді жалієм за минулі вчинки,
Коли на днях вже власнії поминки.
Й приходимо з питанням: "Чи простять?"
Бог стукає у двері - все даремно.
І світло в хаті все ще не померкло,
Та нIкому відкрить: всі, ніби сплять.
