Сонет 28
Густою ковдрою під ноги впали хмари...
Їх шовк сліпучобілий, мов мільярди зір,
Мов діамант, що вигранував ювелір, -
Так грає, так манúть... не розгадать ці чари...
Та він не бачить... з болю виє, наче звір...
Снують у хворій голові думки-примари,
Ввижаються усюди, скрізь страшні почвари...
Набридло все... Несила... Не його турнір...
Юнак із серцем вирваним впустивши руки
Чвалає неживий... вже позлітались круки...
Все втрачено... Кінець... Завіса... Забуття...
Та через тьму кромішню голос Чийсь прорвався:
"Чому в Моїй любові ти засумнівався..?
Мій сину... Я із тобою крізь усе життя..."
