Сонет 22
До мене знов постукала весна...
Так несподівано, і так невчасно...
Чому проснувся, коли сонце згасло?
Чом вслід не біг, як мить була щасна..?
Не кликав і не ждав, блукав у снах...
В кромішній тьмі щось запалало ясно,
Суха пустеля вкрилась квітом рясно,
Мов, загорілись маки у житах...
А я собі пророчив гибель вічну,
У книгу мертвих сам себе вписав,
Надію промінявши на сум"яття...
Покинув я країну потойбічну.
Та хто ж той ангел, що мене забрав?
Хто та, що врятувала від прокляття..?
14.08.2021
