Серце
І пам’ять так злочинно коротка,
де серце колихає тиху мить,
торкається, вагається, шумить,
поки вона тривожна і жорстка;
і темрява (як кожний день) лякає,
живе (!) немов – прокинулося з нами,
що розкривається (десь там) з роками,
що дихає і дихає... чекає;
і сяє (!) немов вічність, чорне світло,
і простягаючись, як гостре вістря
(де час, поділений на до і після),
і знову відродилося, розквітло.
