Сам 2#127
Чи варто то, того?
Мене, себе, його.
Коли немає сил -
Накритий стіл,
Бери, що забажаєш
Подивлюсь крізь вікно, як спочиваєш, та піду…
Можливо мене загубили.
Або я сам, завжди все сам, на що там було сподіватись.
Де мої ефемерні крила?
Чи знайду ще? Літати далі намагатись?
Мені так холодно,
Я теж промок, бо намагався я себе втопити.
Чомусь на себе все одно,
Лиш спрага твоїх рук така, не дай мені напитись.
Не знаю, варто? Обійму?
Отруєний, знецінений, блідий, не хочу цього передати…
Як щось не так: «То я піду?»
Так смішно, йду, поволі йду, а так хотів би залишатись.
І залишаюсь. Попри все.
Збираю з попілу себе,
І роспиляюсь.
Приїдь до мене пізно у ночі.
Ляж поруч, тихо, помовчим
Прокинемось
Колись
Можливо буде краще,
Можливо більше вниз.
Виникає питання: «Нащо?»
Як і останній мій лист.
Пропащий.
Не зрозумілий,
Пахучий, милий,
А від болю сивий.
