Рубач
ч. 2
О чорний пугачу, не кряч,
що всюди лиш журба є,
бо є ще радісний рубач,
що дрова з піснею рубає.
Ще є веселий дроворуб,
веде з життям невпинно
рукопашний бій,
завжди веселий, наче дуб.
Поете чорних рук, потіхи зерно сій!
Бо прийде, прийде нагороди день
терплячим, милосердним і хоробрим.
Не знатимеш уже сумних пісень.
Найбільше щастя – бути добрим.
Понести радість і любов
до бідних, до похилених,
нуждарських хат
І стільки нарубати дров,
щоб більше не було
нетоплених кімнат.
29 березня 1932 р.
