Розрада
Ви кричали на себе
Наче в яріснім горі,
Переживши страшний той,
Подих недолі?
Самотня, одна мов пустельна квітка
Бридка, непотрібна нікому
Мертва лебідка
І ніжна і сильна в серці водночас
Та пофіг на це, пройшов її час
Сцена закрита
Вода перекрита
Ніхто не прийде, лиш безхатченків крики
Ти чуєш і плачеш
Кричиш, знов ридаєш
Прокльонами ти засипаєш ту сцену
Ненавидиш всім `єством свою пустелю
Аж раптом, як грім, думка знайшлася:
"Кому як не воді та квітка здалася?"
