Роздуми про війну
Війна – не вистачає слів,
Бракує сили та емоцій.
Ніч – лютий кат, лишає снів
І не дає й маленьких порцій.
Ненависть люту п’ю до дна
І витираю сльози гнівом.
Земля, повітря, рідина,
Той хлопець, дівчинка, весна
Надії розіллє сповна,
І навіть тиша не одна,
Спокусу нового вина
Несе між вікнами вона…
Не сплю, мовчу, кричу – труна
У серці завтрашнього дня
Стогнатиме погребним криком.
Війна – розбомблений вокзал,
У кас розбиті градом черги.
Дайте квиток – касир пропав,
Він тридцять діб уже не спав,
А потяг в кращий край стояв,
І машиніст чогось чекав,
Він зволікав, він пропускав,
І знову інший йшов состав,
І напрямок його блукав,
Безслідно в темряві зникав…
Перон займали волоцюги
Війна – кричить в наші серця
Пекельно-проклята тривога.
Ми нею загнані в місця,
Де не побачити лиця,
Де темряві нема кінця,
Немов печера для мерця,
Змія зловила горобця,
Фіаско, мат чекав гравця,
Не вирватись з цього кільця…
Чи смерть остання допомога?
Війна – гримучий водоспад,
Пробуджений в потребі бою,
Несе не тільки гниль і смрад,
Не тільки злобу марних втрат.
Він викриває свій парад
Інакших хлопців та дівчат,
Що без причин й без порад
У двадцять п’ять і в сімдесят,
Без пафосу і без нарад,
Надією стають чужою…
Війна – нечесна боротьба.
Добро завжди чекає гонгу,
Проте у зла мовчить труба,
Коли злітають яструба,
Весь край заповнює журба,
І розривається мольба,
Вже після першого гроба
У нескінченність йде доба,
В бій залучається юрба.
Світло шикується в шеренгу…
Війна – безвихідь, пустота
Циклоном зло жене зі сходу.
Безлика, проклята орда,
Звикла боятись батога,
Не люди, орки, сволота.
Нажертися – ось їх мета,
Зламати, знищити, біда.
Їм неприродна доброта,
Хрестом отруєна вода.
Казарма краще за свободу.
Війна – не сплю, шукаю шлях,
Що приведе в обійми миру,
Який не переможе страх,
Спасе життя, мізки й дах,
Надійний якір, вбитий цвях,
Померлих мрій воскресне прах,
Загинутих в важких боях,
Шкільних майданах та садках,
Дитячих посмішках, сльозах
Любов, зодягнену в порфіру…
09.05.2022
