Розбуди мене, мамо...
Вчора, під час знайомства з виставкою "Блокпост пам"яті", присвяченої нашим Героям, що захищали Україну в новітній російсько-українській війні, побачила в ящичку з особистими речами бійця записку , написану на простому аркуші з учнівського зошита: "Ма, збуди о п"ятій тридцять". Розплакалась і пішла з виставки. А до вечора народились рядки, які я присвячую і бійцям, і їх Мамам.
Ма, збуди мене о п"ятій тридцять,
Я піду сьогодні на війну...
Сину, сину, сокіл яснолиций,
Ти ступив у темну бистрину.
Твій дзвінок щораз так бив у серце,
Так туманив очі, душу пік...
З Сатаною ти зійшовсь у герці
На вітрах розхристаних доріг.
Як себе, ти відчував країну,
Став її ти тілом, потом, кров"ю,
Закривав собою Україну
Від страшної "братської любові"
Розбуди мене, рідненька мамо,
Рано - вранці ніжно розбуди,
Залікуй мою ти смертну рану,
В сад осінній, мамо, поведи.
Там роса виблискує на сонці,
Сиве листя стиха шурхотить.
Та мені пора...Біля віконця
Я іще затримаюсь на мить.
А тоді - із журавлями в небі
Полечу в холодну синю даль
Мамо, ти не плач, не плач, не треба.
Бо пекучий сліз твоїх кришталь.
Ма, збуди мене о п"ятій тридцять,
Я піду сьогодні на війну...
