Прощаючись
Ще осені клаптик, холодна зима,
весна двадцять третя й два місяці літа.
У нас для кохання ще часу - гора.
А далі направлення: Україна східна.
Ти кажеш: "Чекатиму." В білі листи
вкладатимеш фото. Свої та з архіву,
де ми у парку, в квартирі чи ти,
ще незалежна від мене, із запахом вітру.
З тих пір, як поїду, на наших губах
загояться тріщини, зникне усмішка.
Лиш відблиск прожитого буде в очах.
То на згадку про щастя: наше й космічне.
Там згублю свій усміх. Зсірію і стану
таким же звичайним, як решта спартанців.
І вже не молитимусь словами "Кохана,.."
Я вже не молитимусь.
А поки,
Кохай мов востаннє.
