ПРАВДА ТА КРИВДА
Не заміситься глина з залізом, не вживуться вогонь та вода,
Й не знайдуть розуміння ніколи тихий мир та кривава війна.
Чорне білим ніколи не стане, не зустрінуться день й темна ніч.
Бо створився наш світ прапрадавній із розбіжностей та протиріч.
Правда й Кривда блукають по світу, дві супутниці зла та добра,
І одвічно між ними триває небезпечна й жорстка́ боротьба.
Як земні полюси протилежні, вони дві нерозлучні сестри,
Спозада́вна існують на світі, й кожна вперто іде до мети.
У краях, там де Правда буває, живе вільний та щирий народ,
У руці вона вузлик стискає благородних моральних чеснот.
Щедро сіє вона в людські душі зерна мудрості та доброти,
Щоб в людей гартувалася воля й підказала, як зло обійти.
Кривда ж тінню за Правдою в"ється, де панує мир, спокій та лад,
І висить за плечима у неї ціла торба бридких згубних вад.
Вона хащами йде потайними, гнеться кий у кістлявій руці,
І дзвенять золотії монети у товстому її гаманці.
Кривда волю й свідомість затьмарить, та духовність зведе до кінця,
Й опанує тоді тлінне тіло згубна пристрасть земного буття.
Вона підкупом Правду спаплюжить, чисту душу в спокусу введе,
Злим пороком її покалічить, ще й притулок для себе знайде!
Людські душі-це Всесвіт безмежний, де воюють дві рідних сестри,
Тільки серце та розум підкаже, як в собі чисту Правду знайти.
А в фіналі життя, на розпутті, для тих душ, в яких повний застій,
Неминуче постане дилема, куди йти на довічний постій?
Шляхом Істини й самопізнання з потаємних куточків душі,
Треба видерти смертні пороки, й каяття́ віднайти у собі.
І покине пробуджену душу злого мо́року згубна пітьма,
І постане дорога до Бога, де земного сум"яття нема!
