Пізнє кохання
Хто сказав, що вже кохати пізно?
Хто сказав, що час уже минув?
Все залежить від душі, від пісні,
Що в падінні краплі ти почув.
Стільки літ душа була самітня,
Біль та чорна туга в ній жила.
Раптом в очі глянула блакитні
І веселка в небі ожила.
Засміялись дзвоники шовково,
І щебече пташечка мала.
Я щаслива, я кохаю знову,
Знову в серці пісня ожила.
Господи, спасибі за дарунок!
Щедро ти мене обдарував.
Чи він буде, перший поцілунок? –
Та вогонь у серці запалав.
Збережу вогонь цей як святиню,
Радість збережу в душі нову,
З нею в небо до зірок полину.
Я кохаю – отже я живу!
