ПАВУТИНА З РОКІВ
Життя снує́ роки, як павутину,
Снує́ його, без втоми все снує́,
Снує́ літа, снує́ їх без упину,
Ще й зрілості щоразу додає.
Й щоразу мудрість ще воно вплітає,
Та й погляди все змінює воно.
Куди життя з роками поспішає?
Їх стелить, наче зі́ткане рядно.
Воло́кна рівні, в бік один лягають,
Рядочками стають на полотні,
Немов расо́ві коні пролітають,
І мелють все в життєвому млині.
Кудись роки несуться і несуться…
Чи може їх життя кудись жене?
Але, на жаль, уже не поверну́ться.
Та жоден з них не покида мене.
Вони і в танці залюбки кружляють,
Та змінюють і темп, і стиль, і час,
Й сліди свої́ карбують, витинають,
І роблять збірку із життєвих фраз.
Поповнюють роки свою́ родину,
Та й кожен із собою щось несе,
Течуть, немов водиця, без упину,
Й збирають на шляху, звичайно, все.
За кожен з них я вдячна тільки Богу,
І тішусь ними, як мале дитя,
Госпо́дь із ними вказує доро́гу,
Та жодному немає вороття.
Хай навіть так, нехай і не вертають,
Але нехай Госпо́дь їх додає,
Які минають – інших хай чекають,
Життєве сонце з ними хай встає.
Я з радістю кожнісінький зустріну,
І кожен з них сідатиме не трон,
А пісню хай співають солов’їну,
Й надалі хай беру́ть мене в полон.
Хай посипають сріблом мої́ скроні,
І барвами хай кожен виграє́,
Для них підставлю я свої́ долоні,
Нехай життя ще довго їх снує́.
03.06.2022 р.
© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 949611
#Вірші_поезія_роки_життя
#Королева_Гір_Клавдія_Дмитрів
