пам’ятаю як...
пам’ятаю як дітьми
ми гасали поміж дерев
крізь тінисте гілля яких
все ж просочувалось проміння
тонкими закарлюками
лягаючи на чорнозем —
мов писалася світлова поезія
яку бракувало і зросту і хисту
відчитати — лише торкатися
заступати долонями ті ієрогліфи
в мимовільних спробах
допасуватись до таємниці
викреслитись із темряви
я і тепер ще роблю отак —
своїм обличчям напроти твого
15.04.23
