Осінньої вогкої ночі
Осінньої вогкої ночі
Ховались у ковдрах думки,
Зтулялись розгублені очі,
Зникали усі сліди.
Червоною ниттю продершись
Крізь всі терни у мій сон, –
Мовчиш наяву; безсмертно
Мовчить і мій телефон.
Зустрівся сьогодні світанок
Під шумний жовтневий дощ..
В цю пору похмурих фіранок
Так хочу повірити в щось!
..Якщо не загубиться лист,
Якщо не відійдуть контакти,
ти перевернеш цей світ.
А я обіцяю чекати.