Осінні клопоти
Біля тину соняшок похилив голівку,
Тепле Літечко втікає в далеку мандрівку.
Горобці клюють зернятка запашні та стиглі,
Поки спить лінивий кіт в трав"яному лігві.
Це вже Осінь-вертихвістка до нас завітала,
З парі з вітром шалапутним в танці закружляла.
Здійняв Вітер в ейфорії куряву із листя,
Розірвалося з калини в Осені намисто.
Рясно падають на землю ягідкі вогнисті,
Палахтять, немов рубіни на осіннім листі.
Підоспіла Осінь вчасно, ще напередо́дні,
Придивляється, як зріють овочі городні.
Хазяйнують господа́рі в саду й на городі,
Щедрі врожаї збирають при ясній погоді.
Бурячок та моркву тягнуть за зелену гичку,
Та турботливо складають в купку невеличку.
Тішить душу гожа днина, серце звеселяє,
Всіх охочих до роботи Осінь спонукає.
Зи́ркає гарбуз пихатий з по́під гарбузиння,
Будем взимку їсти кашу й лускати насіння.
А з сусіднього городу перелізли кабачки,
Виляглись неначе свині жовтобокі та гладкі.
Патісони в землю вгрузли, ніби керамічні,
Немов з неба приземлились тарілки космічні.
Торохтить квасолька стигла у стручках сухеньких,
Фіолетова та біла, жовта та рябенька.
Солоденький горошок в зіллі потопає,
Таргано́вими вусами жердину хапає.
Поховалися в бадиллі огірочки-близнюки,
Корнішони зелененькі, соковиті та хрусткі.
І капуста округлилась й похилилася на бік,
Репнула її голівка й витікає з рани сік.
А наприкінці городу рівненькі рядочки,
То картопля підіймаає маленькі горбочки.
Зачекалась вже на заступ, посохло бадилля,
Не відбудеться без неї ні одне застілля!
На осінньому городі-справжній овочевий рай,
Осінь старанно пильнує, як збирають урожай.
Бо городина домашня-то справжнє богатство,
І чекає вже на погріб все городнє братство!
А в осінньому садочку груші вже поспіли,
Падають в траву пожовклу порепані сливи.
Стогне від важкої ноші яблунька старенька,
Стиглі яблука скидає з гілок помаленьку.
Люди жваво плоди стиглі по землі збирають,
Та у плетені корзини дбайливо складають.
Осінь нас попереджає, що пора холодна йде,
І на голову узимку яблучко вже не впаде!
Всіх по царськи обдарує, хто тяжко трудився,
Хто стара́нно та сумлінно до землі клонився.
Треба встигнуть до Покро́ви весь врожай зібрати,
Щоб зимовою порою не голодувати!
***
Осінь щедра та багата, збагатіла наша хата!
І комора, й погребець, й труд оспівує кінець!
