опале листя сохне по дереву...
опале листя сохне по дереву
скручується совиною шиєю в
напрямку невизначеності,
одинока луна прагне відбитися
від долоні,
мох зі своєю
передчасною густотою
як завжди спізнюється на
пів каменя,
врешті шурхотіння —
це зів’ялий лісовий спів на
штучному диханні вітрів,
спорхує перелітний — і кожен змах
наче ляпас крилом по небу
за потребу тікати,
а камінь ще досі
на крихкому тепер осонні
пізнає́ ціну світла:
три перші дотики безкоштовні,
тоді — пече
30.06.24
