Ода мові України
Ти – срібний меч,
Ти – золота стріла,
Ти – міць скали
І птаха легкотіла.
Крізь ненависть
Ти проросла й цвіла
І журавлями в небі леготіла.
Вкраїни мово!
Ти переживеш
Всіх ворогів своїх
Злостивих, недолугих,
Війни руїну, згарища пожеж…
З тобою Бог!
Та чи з тобою люди?
Тебе вбивали, ти була – табу,
Тебе паплюжили
Й топтали держиморди,
А ти шептала древню ворожбу
Й долала їх пігмейські вбогі орди!
Вбивали тіло, та не вбили дух,
Який ярів так світло і невпинно.
Ти подолала навіть Сандармох,
Де Україну розстріляли в спину.
Міняли ще тебе на ковбасу. Два двадцять.
Цю сакральну цифру
Манкурти і невігласи несуть
В собі, як ключ до демонського шифру.
За тебе можуть вбити і тепер,
В підвалах, де гебня новітня
Тупою люттю сповнивши етер
Вливає свіжу кров у ненависть столітню.
Та ти живеш! І вічно будеш жить!
В пророчім спалаху Тарасового слова,
У Лесиних трояндах, у піснях,
В легендах гір прадавніх смерекових…
То чи за тебе люди, мово?
Так! Ті, хто бунтує вічно на Майданах,
Хто не міняє душу на мідяк,
Чиї діди убиті в Магаданах.
Хто має гідність, і хто має честь,
І вишиванку носить не позірно.
Хто в мареві життєвих перехресть
Не йде за стадом, як теля, покірно.
Хто туфлі стильні, може, "від кутюр",
Змінив на берці, що стирають ноги,
Й червоної доріжечки велюр
Забув на замінованих дорогах.
Ти будеш жить! Допоки ми живі!
Всі ті, кому не однаково!
Гартоване у криці і огні,
Вкраїни пристрасне, нескоренеє слово!
