“Обганяє хмара хмару”
Обганяє хмара хмару,
куриться літак, мов дріт,
в надра вигаслого жару,
щоб поволеньки згоріть…
Шовкопрядний дощ тихенько
точить лощені листки…
Біль такий, ніби обценьки
з тіла смикають кістки.
Та не змірять болю звуком,
не змотать його, як нить.
І у пологових муках
породільниця кричить.
Пробиває шкаралущу
вже дозріле пташеня…
Доганяє смерть всіх сущих,
крик погибель обганя…
Гасить звуки простір ватний —
крик відлунює в тобі,
мов життя самодостатнє,
бо йому імення — Біль…
***
