О справжня радосте моя!
Коли тривожна мить життя
Наповнить розум твій гарячий
І змінить плинність майбуття,
Тоді ти котишся додолу,
Душа мала болить від болю,
На себе дивишся - не знаєш,
Неначе в світі цім гуляєш.
Раніше впевнено стояв,
Мету і правду чітко знав.
Тепер же, що з тобою стало,
Що сильно так порозхитало?
А як же фарби сьогодення,
Що були гарні і красиві,
Цвіли в захопленні сміливі?
Всім свідчили, що радість маю,
І я вгавати не збираюсь.
Хотілось зі всіма ділитись,
Щоб тим жаднюгой не лишитись,
Що лиш для себе все тримає,
А сам то він ніщо не має...
Але вернімось до початку:
Чи маю хоч якусь я гадку,
Куди моя щаслива радість
На довго так запропастилась?
Хіба у ній не був я певний,
Не знав чому її я маю,
А також ще в руках тримаю?
Ще вчора близько тут стояла,
В мені самому пробувала...
Кричу я їй: "Прошу вертайся!"
Вона ж мені: " А ти не грайся!"
Можливо я не там шукаю,
Або, що гірше, щось не знаю?
І мусив трохи посидіти,
Мізками сильно покрутить...
І вже здалось, що це надовго,
Проте не встиг і розпочати,
Як все вдалось мені пізнати,
А як точніше, то згадати:
Ходить за ними якщо буду,
То їх ніколи не здобуду -
Бажання всі мої і "хочу",
Що ненаситно мні буркочуть
На вухо скрізь, де не бував би.
Невже вони - це справді щастя?
Бо як одне ти здобуваєш,
Наступне зразу посягаєш.
І так все швидше набуваєш
Шалений біг твого життя,
О тільки горе! - ти не знаєш,
Куди біжиш і що тримаєш!..
В руках твоїх білет в безодню!
А ти бажаєш - і не маєш,
Чому це так спитаєш?
Можливо, бо не там шукаєш?
Хіба що є земне і плинне,
Що може вічне тобі дать?
Тому твердиня моя в Бозі,
А щастя вічне теж у Ньому!
