Нічний дзвінок
Телефон захлинався знову,
Сон тривожив пронизливий звук.
– Так! – Це ти? – і образливе слово
Враз злетіло з невидимих вуст.
Жінка відповіді не чекала,
Був брутальним її монолог,
Вона плакала і проклинала
Люті в голосі стало б на двох.
– Ну, послухай же! Зупинися!
Хто ти? Що ж тобі так болить? –
Та прокляття без пауз лилися,
Не стихали вони ні на мить.
Тихо слухавку я поклала,
Довго думала: «Хто ж вона?
Мабуть, номер не той набрала,
Чи поплутав її сатана?»
Решту ночі я вже не спала
І зринало у думці знов:
«Жінка ця так сім’ю захищала,
Боронила свою любов».
