Не треба слів…
Не треба слів…
Все скажуть очі…
Твоїх думок бездонний світ…
Не треба слів…
Вуста шепочуть…
Щоночі манять як магніт.
Вони кричать,вони палають,
І до нестями знов кохать,
І мовчки в вічність споглядають,
Вони мене у ній шукають…
Не треба слів…
Я все пробачу…
В блакитній прірві пропаду.
Відчую знов вогонь пекучий
Долонь твоїх серед дощу.
Залиш образи.
Ми єдині…
Хто бачить сонце серед злив.
Прийми мене…
Десь наоднині…
Поки цей сон не полонив.
Я буду вірити в кохання
І в порожнечю прокричу:
«Мою єдинеє бажання -
Любити Вас серед дощу!»
