Миттю
Червоніє небо, рум'яна калинОві
Хвилі бризи цілують ноги
Сидить біля моря старий сивий
Зустрічає поглядом хвилі пороги
Шукає пес його схвильовано гілку
Намагаючись знайти найбільшу
Він день у день носить одну жилетку
І один вголос читає віршик
Для тих, кому ще не самотньо,
До кого ночами не приходять примари
Старий присвячує свої тихі строки
Наповнені містикою наснаги
З запахом морської солі та теплого вітру
Вписані рядки в шкіряні блокноти,
Де, з коханням до волі, до непереможного світла
Переплітаються букви перетворюючись на ноти
І дівчинка тихо підспівує в стороні
А пес слухає уважно чотиривірші
І як відкриваються сторінки при повній тиші,
І як звучать думки ніким не чуті
Як минає час розбиваючись об хвилі,
Укладаючи в обійми найщасливіших,
Там, де години ховаються в тонни,
Близьких облич, коханих, рідних..
Залишаючись крихкою, година чи хвилина,
Стає назавжди мінливою памяттю
Обіймає старий свою світлокосу онучку
І мріє залишитися їй на віки хоч миттю ...
Присвячується дядькові Сидоренко Василію
