Місто. 1#6
І я знаю, є шрами невиліковні.
Нажаль це назавжди, «татухою» не перекрити.
Але я готовий сприймати їх як нагороди
За то, ким ми би стали, на нашому місці.
І я знаю, що час не повернути.
Важливі моменти втрачено, щоб щось рішити.
Але я готовий чекати їх знову, і знову,
Щоб знову мовчати… Прогулюючись незнайомим містом.
І я знаю, що довго ще потрібно чекати,
Ця дорога може так далеко завести…
Але я готовий з цієї дороги звертати,
Щоб знову зустрітись у нашому, рідному місті.
