ми не ті, за кого себе видаєм
Вельми правдоподібно,
Що ми не ті, за кого себе видаєм.
Ні, ми зграбні і здібні,
І часто навзаєм,
Беремо більше ніж віддаєм,
Розуміємось краще на сріблі,
Ніж на людях, з якими жиєм,
Вічність кришимо на дрібки
І жуєм,
жуєм,
жуєм.
Кожна родина має свою ріпку -
(склад, маса, об’єм).
Одні тягнуть і шукають зачіпки,
А в когось вона так в городі й гниє…
Нікому не перепаде ані щіпки!
З корабля на бал і з місця в кар’єр,
Чудернацькі наліпки
На валізах. Я починав як фокстер’єр,
А повернувся з перегризеної клітки
Вовкодавом, якому протипоказаний вольєр.
Всі казки - брехливі агітки,
Наші гробівці їм всім прес-пап’є.
Залишаємо собі на всьому зарубки і мітки,
Щоб згодом вибратись звідси,
залізти на п’єц
І там, за програмою захисту свідків,
Доживати в невідомості життям відомої кітки:
то є - то не є.
Що в нас щире, так це непривітність,
І поки залізо розпечене - завзято куєм!
Бо я не перший, хто давно вже помітив -
Весь світ наш став як у Львові Бригідки:
Плаха, каплиця, школа зі шпиталем
В однім подвір’ї тіснім; і буває надто рідко,
Що ми з цього щось оминем.
Бо комусь таки не вгодимо: (не називаючи імен
та ознак примітних) -
Чи Богу, чи Цісарю, чи з тюремним наглядачем
Не зійдемось на якійсь дурниці невідомо звідки,
Та про всяк випадок розпустимо плітку,
Що ми зовсім не ті, за кого себе видаєм.
* Бригідки – найстаріша діюча тюрма у Львові, відзначалась у Австрійський та Польський період перенавантаженістю в'язнями. Облаштована в монастирі бригідок по секуляризації. Там справді діяли школа, шпиталь, була капличка і регулярно виконувались смертні вироки. Тож Львівський мікрокосмос мав свої окремі мікросвіти.
