Ми будем жити знов своїм життям...
Ми будем жити знов своїм життям
І розійдемось, начебто дві колії
Лиш в спогади існує вороття
Від них не врятуватись як від повіні.
Від них не відхреститись, не піти,
Вони з’їдають душу наче полум’я
Чи в моїй владі у твої світи
Ввійти, промовивши хоч подумки ім’я.
Чи подолаєш потяг та жагу,
Чи позабудеш, наче і не було
Про тебе згадку потай збережу
З майбутнього в несправджене минуле.
