Маніфест (Дві сторони). 6#154
Ти не постать Доріана Грея,
а я не картина!
Яку би покохала так сильно,
за щось, чого не зрозуміла.
Я не доктор Джекілл,
а ти не містер Хайд!
Хоч ми так схожі…
Неначе за правом копірайт,
я списав тебе, щоб без плагіату.
Ту, саме ту, я бачив,
а тепер не бачу.
Відчуваю лише, як плачеш,
неначе за правилами ібадат,
приховуючи обличчя.
І тобі це личить.
Як бачиш,
в мене теж є дві сторони,
але на відміну від тебе природні,
не вихолені, не лелеяні, а в боротьбі жорстокі…
Як бачиш,
я теж можу бути жорстоким,
не тільки приносячи задоволення
- це самовизволення,
тож якщо судиш - суди!
Я давно це вже відпустив.
А колись так хотів за Оруеллом,
зраджувати систему,
але впав в систему закономірного кінця:
«Під розпашистим дубом, як день не мине, зрадимо один одного, я тебе, ти мене.»
І за правилом тернового вінця, залишається шрам в підребрерʼї.
Щось приклеїлось до піднебіння,
не проковтнути…
Не чекаю коли відпустить.
Насолоджуюсь.
Мені подобається,
Що ти, і ти, і ти, і теж ти,
так і не зрозумієш іронії
про що та
про кого.
Одне лише, з головного:
Ноги! Роби ноги
від такого себе!
В минулому, теперішньому, майбутньому.
