Люди 0#2
Люди - це іронія,
жарт, випадковість -
ніби в грі все пішло не по плану.
І стало цікаво,
а що ж там далі?
Спадковість
наслідків
хаотичних
дій, іде на спад.
В бажанні все систематизувати і виправдати.
Колись богами, сьогодні людиною горбатою…
А хтось на Багамах,
не сильно то думає,
чому горять ліси.
Зірки. Оце таємниця…
І нами так ницо смакується смак,
і мистецтво здається зрозумілим.
Роблю ставку сьогодні на Терези…
Абсурд.
Люди - це абсурд.
Агресивна похибка.
Думок помилка:
Error. Error. Error.
З лівого в праве, і назад,
загубився в полушаріях ток
да так стрімко хоче вибратись,
що плавляться полюси,
і зсуваються тектонічні плити
черепної коробки.
Ток! Так,
що розряжається в повітря
спуском пневматичної системи - видохом,
і скороченням акустичних мʼязів - сміхом.
Тік! Так! Тік! Так!
І так страшно, напрасно жити.
Але прийнявши це, ти стаєш вільним, друже.
Чого ти такий напружений?
Ніхто не буде тебе батогом бити,
і варити в котлі.
І ти теж не будеш…
Каву будеш?
Хуйову, гірку, не вставляючу.
Не маючу жодного сенсу.
Як саме життя.
Люди будуть лише для того,
щоб було відчуття небуття.
Інакше сумно.
Люди - це аллюзія
випадково створена,
і спотворена
категоричністю Фройда,
який свариться з Юнгом,
сам при тому посмоктуючи сигару.
Димохід забитий нагаром -
ніби є камін, але щось не горить.
Мить.
Тільки мить залишається,
старанно вилизуючі власну
цеглу…
Люди ми тільки тоді, коли…
коли що?
Коли запускаємо комплексний психофізіологічний процес, що активує дофамінергічну систему винагороди, спричиняючи викид нейромедіаторів (дофамін, окситоцин, серотонін), які формують емоційну прив’язаність і мотивацію.
Фрустрація, одним словом…
Ну, бо типу, ну по приколу! Ги!
Люди - це гикавка.
Затримай дихання, щоб позбавитись прав і обов’язків гикати, іди системи проти, системою проти себе.
- Я проти!
- А кого власне їбе?
Шістдесят років виправних робіт, якщо пощатить, ги!
- Скільки ще так можна жить? Боже памажи!
- Падажжи, тобі всього тридцять три…
Вибач, не чую за стукітом молотка, вбиванням іржавого гвоздя в вологу, червону деревину.
А ви всі тепер відчувайте вину!
Люди - це хаос
Каюс, каюс - порвали парус…
І як страус, не ховає голову в пісок.
Не знаю, як жити і боюсь!
Не знаю чого боюсь, тож борюсь.
Ну що ж, шок?
Контент.
Танець контепт.
Степ бай степ,
І посмертний виставочний стенд!
Люди - це пароль.
Брутфорс,
грубий підбір,
використовуючі
ключові слова
свого власного досвіду.
- До світу? Чи проти світу?
На світло, як метелики,
щоб згоріти…
Але як же приємно летіти…
просто летіти.
[******я]
Люди - це траекторія,
визнання, покарання, чужина,
Вся хуйня, та купа-купа всілякого лайна.
Рожеві окуляри,
які охоче спадуть,
та ніхто не охочий знімати.
Лише на камеру.
Як ранений, святий телець,
стає памʼяттю.
Праведно.
І грішно водночас.
Бо не створи собі кумира.
Люди…
[****н*я]
Каяття,
вигнання,
сирота,
існування.
Сновання по світу,
як дружній петтінг,
Шейп оф май харт - Стінг,
і гемблінг.
- Так, а в чому тоді сенс?
Знаєш, друже, це як з часом, його не існує.
Ми лише самі щось створили, і надали цьому значення.
- Тоді чи є сенс без людей?
[***ан*я]
Друже…
Читай це моїм голосом знову!
І дивись на це все з під лобу.
Опариною.
Як ніби ошпарений,
терпіти навчили, а перетерплювати ні.
МИ ВСІ В БАГНІ!
- Світ це хаос.
- І що, ніщо не може врятувати?
- Ну… тут або ридання, або читання, або чекання.
- Люди - це просто люди. І нічого більше.
Ми знаєм це, як ніхто, бо і самі є людьми.
(Правильно, друже)
Перестаньте шукати тайни!
Подивись на себе зі сторони.
Та залишайтесь
звичайними,
нецікавими,
пустими,
сумними,
банальними,
вульгарними…
Просто людьми…
Бо хаос це і є порядок.
- Ну або таки пароль [Кохання]?
