Любов (що не надруковане в "ЦД")
* * *
Це в якомусь столітті послухали
ви — мадригали
І злетів я і ангельську в душу —
од вітру — свічу…
Перехожі очима бруківку поперевертали —
Пустеля спить, для кого я свічу?
Якщо Богом любові ударені
раптом, нагально,
Ви прокинетесь і швидкоруч злетите
до плачу,
То дослухайтесь, як у століттях
звучать мадригали:
«Пустеля спить, для кого я свічу?»
16.08.1990
* * *
То не хмара тяжіє грозою,
Я хворію Твоєю красою.
І душею простором запахли
Білі квіти до неба. До плахи.
Пелюстки низпадають із хмари,
Кують серце як срібні удари…
Від земної відучують зваби,
Менші зорі тремтять… люди слабнуть.
Мерехтіння сердець не трапляють в замок —
Підлітають на тлі блискавок.
23.08.1990
* * *
Хто придумав немислиму кару —
Земля? небо?
Натикаюся на удари —
Єсть так схожі на Тебе!
Щось судомно витягує вгору —
Хмари? сонце?
І навіщо так довго хоронить
В людський сон цей?
Сонце рабське! святе, неуявне,
Хто б не сперся.
Як листок серце в’яне,
Опада,
випада зірка з серця...
Що йому напророчать-наврочать
З світу цього?
Як в весну загорнутися хочу
В тіло голосу Твого.
28.08.1990
* * *
Без Тебе світ мені не милий...
Твій дух почую — і живий!
Подай же, небо, тої сили
Злетіти птахові з трави!
Вогонь окрилив наші спини
І кликнув голосом єства —
І як не хочеться загинуть
На грані щастя й божества!
5.09.1990
* * *
Із досвітку душа лягає на пісні,
Співає, рветься! б’ється — не спинити! —
Запекло в небі захотіла жити,
Це нині Ти зустрінешся мені…
Але це буде ніби одна мить!
Мить сонця — й навздогін їй посумніти.
Мить — я лечу — летить! щоб долетіти,
Побачитися і — заціпеніти…
18.09.1990, вечір в палаці «Україна»
* * *
Вулканить світло в серці й голові,
Пісні співаю й хочеться співати!
Іти і славити — і світ весь обіймати,
Й лавинно зерна сіяти нові!
Подій пожухлих опадають шати.
Йду над роками — оком круговерті
І світло ллю! І хочеться співати —
Співать!
Як перед смертю і безсмертям!!
20.09.1990
* * *
Ти подивись: коли піснями вибухав?
Коли я з ночі зустрічав стиха —
Від щастя й потрясіння більш не спав.
І зранку — знав, і в радощах літав,
Співав, писав, стрибав і — танцював —
Над гімнастичним брусом пролітав!
І більш не памятаю, де витав…
І ось, нарешті! де не помню — зустрічав!
А вдарений Красою — що я знав?
… Я був не тут. Язик мій був не тут.
... А серце вистрибало на льоту!
О! зверху бралось абсолютним слухом:
А я трусився землетрусом духу!
… А я — з обвалу щастя виповзав…
А я коліна збиті потирав.
А я — набиті гулі закривав.
Щоб Бог — не дуже здивувавсь!..
А потім!.. коли Ти іти хотіла —
Душа чимдуж зривалася із тіла —
І бігла слідом! Й роздягалась, і тремтіла…
А вже додому повертатись не хотіла!
… І ось навідліг — розривалось ц і л е…
А три години під парканом, зціливсь…
В самого себе, — не живий, і не хотілось.
Душа без згоди запалала — й полетіла…
Як я не вмер, і сам не знаю.
Да! Потім із душі, з самого краю
Зривав цвіти — і випадковим роздавав,
Що й сам навчався і покори й непокори…
Да ноги відвертав від Твого двору!!
Що чомусь жили самі по собі.
Тоді ж і спокій… й вічності — у волос:
Бо Ти богиня…
Йшов незнаний Голос…
27.09.1990
* * *
Прокидаюсь з думкою про Тебе
І вдивляюсь в зорі голубі…
Всеблаге, палахкотюче небо,
Як же мені дякувать тобі?!
І свячуся думкою про Тебе
У прекрасній і святій порі —
І дивлюсь на Тебе і на небо —
І сіяє зірка угорі!
Засинаю з думкою про Тебе
І лечу на ясні олтарі.
Всеблаге, палахкотюче небо,
Дай торкнутись до Її зорі!..
29.09.1990
* * *
Океаном викупав світ
І дивуюсь: що то є душа
Головою засовуюсь в товщі води —
Аби вибухнуть сонцем
І розгін даю хмарам
А очима ловлю Твої очі! —
Щоб засяяло сонце…
Зорі в нас з того боку
Сонце ми, ми — це сонце.
2.10.1990
Гімн Всевишньому
Слава Всевишньому тут! А? —
Слава водою, огнем і зелом!
Впала темниця і впала отрута…
Сонце зійшло!!
Слава Всевишньому небом!
Слава! Що буде, і є, і було!
Променем в серці, пречиста, до Тебе
Сонце вело!
Слава всевишньому світу!
Станем любов’ю-огнем розливать.
Встав я сьогодні досвіту
Гімни співать!
5.10.1990
Вседержитель
Ти всіх нас звів,
Щоб рятувати Львів…
Я знов переконавсь — Ти наймудріший:
З шкарлущі вилущим старих богів —
Новітній сон вливаєш в вільні ніші…
Ти — всіх привів.
Щоб врятувати Львів.
І раз на день я витикаюсь головою —
Луна прекрасний, без страстей мій спів;
Так я бесідую з Тобою…
Це я бесідую з Тобою!
18.10.1990
Молитва
Любонько-голубонько, прилітай до Києва,
Тут останній вітряний — сонцестій!
Чую
Вітер західний — збурений дощем.
Ти слабкосте доленько серце з мене вийняла…
За Тобою мій
щем
Львів нас красно видряпав —
Мов у кігтях левових
Хто в обіймах вихорів до серця спішив
Стали перед небом
золотом душі…
Любонько-голубонько, долети до Києва!
Хай мене за краще роздягне Краса
Серце золотеє в голубіні вимию:
Скинеш тіло —
знатимеш, хто Тебе спасав
Любонько-голубонько… прилітай до Києва
Все мине —
молитва не мине
На кого покинув я красуню за горами?
Там нема мене
21.10.1990
Несказанне т е
Спасибі, що Ти є на цьому світі!
Мов дім — пожежа, огненна яса
Склубочила — і в бурханнях й одвітах —
Жбурнула нас… між зірні небеса!
Як добре, не сказать в якому світі…
Не звідати, як трапилося це
Ти глянула — і наді мною світить
Ледь ясним світлом золоте кільце.
Спасибі, Ти одна на всьому світі,
І ллєш своє проміння золоте
І в дивнім поєднанні ми в одвіті
За небо й землю, й несказанне т е
12.11.1990
* * *
Живу я на краю гори —
На грані злету догори
І фіолетово і золотисто-срібно…
Над мною дух уважно майорить
Живу я на краю гори!
На грані зриву — догори…
Не зна ніхто як він зоріє
Дождусь своєї я пори.
28.11.1990
