Лабіринти життя
Чому ж ти, коханий, так пізно зустрівся?
Чому ж ти так пізно на світ народився?
Я довго жила і тебе все шукала,
Та доля нас двох на роки роз’єднала.
Я ціле життя лабіринтом блукала.
Не тих я кохала, не тих цілувала.
Тоді вже, як згасла остання надія,
Здійснилась моя заповітная мрія.
Прийшов мій коханий, прийшов мій єдиний,
І я найщасливіша в світі людина,
Та в тебе життя ледь на зрілість звернуло,
Моє вже осіннії крила згорнуло.
Я довго без тебе по світу ходила,
Дітей не від тебе собі народила.
А ти, хоч життя молоде в тебе й ясне,
Двох донечок маєш, дівчаток прекрасних.
І як же тепер нам все це поєднати,
І як же нам далі життям крокувати?
Йти разом, леліяти наше кохання,
А як же дітей вберегти від страждання?
Ми підемо кожен своїми шляхами,
Хай діти твої мають тата і маму.
А те,що душа невимовно страждає,
Ну що ж,вона просто востаннє кохає.
