Кульова блискавка
Німий сурмач на постаменті
відпровіщав нову добу,
отвердли звивини цементні,
і він мелодію забув.
Хоч притискав до губ щосили
свою облуплену сурму,
та тільки бульбашки із мила
злітали від натужних мук…
Бо щоки вже були пробиті,
з грудей був випущений дух —
посткультівський забутий витвір
поставу мав твердим-тверду.
Та несподівано без грому
і зроджена ніби сама,
мов скручений клубочком промінь,
якого видула сурма,
яскравим спалахом пречистим
заяскравіла серед дня:
свідомість вибухла на частки,
мов розгулялась чортівня.
Сурмач дивився в простір сліпо,
як розпадався білий світ,
в ногах хвостом відбитим тіпавсь
обірваний електродріт.
Чийсь голос розривавсь на звуки —
кружляли мильні пухирці;
тріщали світові сполуки,
і торочилися кінці…
І розпадались форми слова,
сурмач на частки розпадавсь…
Та виліплять його ізнову,
бо залишивсь міцний каркас.
***
