К.Марло В.Шекспір Сонет 137
Любов, ти засліпила день очей,
Все стало необачно неправдивим.
Краса як міф, міраж: була й втече,
Все краще завжди бачене та хтиве.
Приховане раптово - геть з очей,
З обманом, жити в радощах, не можна...
Як якір щастя викувати.., ще й
Не гачкуватий... Примха щастя кожна
Біду у серце кличе в забутті... -
Невірне око в помилках не зряче...
Здоровий глузд втече; що на меті -
Обов'язково; гарне все, тим паче.
Сприймає все інакше лжі рідня,
Хвороби у кохання є - щодня.