І...
І...
і затихає вітер –
Бог іде молитися,
висновуючи з тиші віть прийдешнього…
ще тільки чутно, але ще не видно,
як слід береться
боязливим вершником.
і повниться теперішність
і спадком, і наукою,
і розпросторюється знову плин євангелія,
і Бог дає цій тиші мрії, очі, вуха,
і Бог дає птахів –
неспинних ангелів.
і Рось моя потроху зазирає у продовження,
бо хоче в ніч і в день – приспить-
розбудить,
і вже не буде місця ні страхам, ні споминам –
обніжка край затерпне ворохобним
«любиш»…
