“Хто, любове, ну хто тобі сниться?”
Хто, любове, ну хто тобі сниться?
Снився я… та давно перестав…
В ніч дивлюсь, як в забуту криницю:
глухота, чорнота, чорнота…
Хоч би зірка у лобі горіла
чи жаринка світилась в устах, —
темна пам’ять, вцямрована тілом,
не схитнеться — мовчить чорнота…
І не кличу слухняну уяву,
що мовчить, як гавкуче щеня.
Тінь виходить з кутка семиглава
і замерзле вікно розчиня…
Увірвавсь разом з клубами пари
білий сніг, білий сніг, білий сніг…
Ти ж сміялась, вмостившись на хмарі,
уві сні, уві сні, уві сні…
***
