Григорієві Савичу
Степову землю дику ріже плуг —
Давно забута дивна мова правди.
Загублений серед борозних смуг,
Ти сієш істині натхненні серенади.
Якби прийшов ти зараз у цей світ,
То, певно, й не впізнав би, де ти,
Бо вже на світі істини нові,
Всі ми тепер співці, митці й поети.
Переплелись як близнюки правда і кривда,
Де ж ти, сіячу мій, мій любий-любий друже?
Застрягнув світ між Скіллою й Харибдою,
Застрягнув плуг в асфальтовій калюжі.
