Геть спорожніли вулиці Франківська
Геть спорожніли вулиці Франківська,
Лиш світять ліхтарі удалині.
Я причарована тобою, дивне місто,
Твоя самотність глибоко в мені.
І гіркотою відстані просякнуті вокзали,
Тут були справжніми і не ховали сліз.
Від нас і ми від найдорожчих від’їжджали,
Лишаючи лиш спогади валіз.
Спадали маски й усмішки фальшиві,
Холодним жовтень став, прискорюючи темп.
Усі живуть, ховаючи в пориві
Рядки одвічних і захоплюючих тем.
Минає день, за ним і ще десяток,
А ми постійно губимось серед чужих.
Уже не буде, як було спочатку,
У голові лиш крутиться просте “Живи!”
Гаряча кава в гамірній кав’ярні –
Відлуння сміху чи переживань…
Люблю вдихати пил в старих книгарнях:
Він розповість про все, що чув і пам’ятав.
Модерна справа, XXI вік.
І знову ти самотній в натовпі.
Хіба ж хтось передбачити це міг?
Людина стала в’знем операторним.
