“Дуєль”
Бредуть хлопчаки жовтороті.
Між ними патлатий “чувак”
Бряжчить на дешевій гітарі
І каже кумпанії так:
— Послухайте штучку, реб’ята,
На давній ізвєсний мотив.
Його я злегка подісправив,
А строчки нові сочинив.
“Любил я красотку дівчонку
З кудрями волос до плеча.
Ми чувства свої не таїли,
Була в нас любов горяча.
І жив я своєю любов’ю,
І бреділ лиш нею одной,
Но вот прицепився к дівчонкє
Какой-то чудак доходной.
Нахального етого типа
То здєсь ми встрічали, то там.
За милой моєю дівчонкой
Ходив охломон по п’ятам.
Однажди в саду ботанічном,
В той часті, де сосни та єль,
Застукав я етого типа
І визвав його на дуєль.
Оружія ми не імєлі,
Но нас воспаляла любов.
Ми рвали друг другу одьожу
При помощі рук і зубов.
Когда ми дуєль завершили,
То билі в чом мать родила.
Любов ти, любов удалая,
Ах вот до чего довела!”
Розсипав слова, як полову,
І весело, гарно йому.
Кому окалічено мову,
Спотворено й душу тому.
