Достойний матеріал
Тривале відлуння виснажує висохле горло,
а слово потяте членується часто і дрібно.
І звуки в кубельцях звиваються чорних,
і тиша стояча свічадо затягує срібне…
— Верніться! Верніться! —
складаю з відлуння благання,
бо голос обсипався листям осіннім…
Та вже ж відбулося прощання останнє,
і зустріч можлива лише в сновидіннях…
О Боже, чи, може, шкодуєш потульної глини?—
у Глинищах наших ще глею доволі —
візьми воскреси їх і час почленуй на години,
проте не вертай їм прожитої долі.
Візьми відтвори їх з розбитої рухом дороги,
допоки ще пам’ять моя зберіга їхні риси;
колеса місили, копита топтали заміс до знемоги, —
терпляча земля, щоб ліпити людей, подивися.
Дорога терпляча, слухняна, безвічна й далека —
її поснували солом’яні жили.
Велика, прихильна до всіх, чорногрека.
Достойна вона, щоб з неї і Бога зліпили.
— Михайло! Палажко…—
Відлуння вертає імення…
Дорогою їдуть глухі поїжджани.
Повітряні хвилі змивають обличчя священні,
під колесом гострим земля розтулилась, як рана…
***
