Доля і вона
незнаю я, що мушу вам сказати
на світі слів таких не підібрати.
десь там далеко, у гаю
шепочуть квіти, мов в раю.
і думка лине мов та хвиля,
яка питається щодня,
"чому так склалась доля?"
а ти мовчиш, подумки з собою,
незнаєш, що відповісти,
допомогти? - питає звук хвилястий
й відгукнеться бриз морський,
а він лине далі й далі,
до ось тих сумних очей,
а ті очі сіроокі, дивляться у небеса
й незнають як так бути, шо далі робить.
а той промінь неба, світить всім у дзеркала,
лиш поглянь ти любий друже,
яка ж прекрасная вона,
й не забудь ти на останок,
що завтра буде на світанок,
усі ті спогади минулі,
й наше світле майбуття,
усе це, як ні як
відвічне, нашеє - життя
