день весни
ходить світло у лінії кожній,
як у тілі на білому тлі —
день весни — їй інакше не можна —
лиш себе всю віддати землі.
ходить сонце за тінню сирою —
і стоденний свій робить прорив.
ти в собі — і немов не з собою
по той бік од зіниць говорив.
і ламає зап'ястя деревам,
лихоманить торішню траву,
і оголеним гіллям, як нервом,
відчувається трепетний струм.
де ти є? і так хочеться вийти.
де ти є? і виходить із тіл
день весни, — наче вийшов спаситель
із човна, що давно перетлів.
