Цвітіння каштанів
А ти уже ведеш доньку за руку
і сяєш вродою ясніше, ніж учора,
о, ластівко моїх юнацьких збуджень,
моя насипана із уявлянь Голгофо.
Нехай... зустрілись поглядами вперше.
То вплив усе каштанового цвіту:
на вулиці Пстрака закрив він небо,
на вилиці твої лягав він снігом.
Отак, зигзице, дівчинко сонетна,
моя поетико незвіданих перверзій,
я вигризаю цю любов зі свого серця,
твоїй доньці її я сиплю повні жмені.
Бо цій весні не можна йняти віри,
вона запізнюється, як моя коханка.
О, дівчинко, я перепрошую, о, жінко!
Від цвіту каштанового я п'яний.
