«Божевілля» однієї незнайомої людини
Я відчуваю банановий солод на твоїх губах,
Чи то мені так боляче, чи я втрачаю страх.
А може просто граючись рахую вечори,
З журбою розуміючи, що пропали ми.
Чи то тобі так солодко, чи я втрачаю глузд,
Ти вибачай, що байдуже слова злітають з вуст.
Не говори, що ввечері прийдеш у вісні,
І не співай рахуючи кошти на вікні.
Не треба оглядаючись «вибач» говорити,
І себе самого по ночам дурити.
А хочеш йти, то йди, я не тримаю,
Лишень щасливої дороги побажаю.
автор:
Ірина Ярко