боролись з нудьгою та холодом
боролись з нудьгою та холодом,
відчайдушно бились, загинули,
повстали, натхненням оковані,
але за мить
знітились.
навколо все так сіро і нудно,
немає місця іронії тут.
до чого ж жартувати так приблудно,
якщо здавна кожна річ
кумедною славиться?
забавна та сірість у диму,
але диму взагалі тут немає.
цей факт очевидний тому,
хто кольору того ж позбавлений
багато років.
і як же смішно дивитися
у зруйнований будинок далеко,
де люди залишили мережу, що
ловить занепалих і світлих
легко.
мені дуже кумедно у цьому світі,
він жалюгідний у нещасті своєму,
і жалість настільки глумлива,
стрімко падає честь
у водойму.
я сміхом божевільним калічили
лози, що стирчать, стебла,
рвали троянди, гасили швидко свічки,
не слухаючи крики та благання,
що вони видавали.
хотіли б швидше стурбувати
квіти, що у грудях там росли,
не думати і більше не ковтати
надіями дурними лілії
там десь, у холоді, у тіні.
мені страшно, мені лячно і холодно,
мені нудно до тремтіння в руках,
мій сміх же і зовсім не дорогий мені,
мій сміх нерозумно застиг
і в очах.
я рвали все довкола, руйнували,
змітали усі межі, бар'єри,
і демон у мені оспівував,
прекрасні слідом пропонуючи
ідеї.
хотіли я горіти тим вогнем,
що мучить жертви злих демонів,
але після всього лише зотліли,
не отримавши, не випивши, не страждаючи
неробно.
краще б болю побільше,
краще б божий докір,
краще б тортури довше,
краще б різко на землю
впав метеор.
метушились по пеклу, по місту,
безсило в ліжку лежали,
кричали несамовито і голодно,
а потім начебто солодко
впали.
боролись з нудьгою та холодом,
відчайдушно бились, загинули,
повстали, натхненням оковані,
але за мить
знітились.
