Блим! 9#80
Тиша, простір,
холод, гнів,
бентежність, сумління,
панічна атака.
Самотньо і пусто
в моїй голові,
відчуваю себе,
як погана собака:
Хозяїн мій втік,
і залишив на мене
відвіт за мене,
в закритій квартирі.
Як навіть не вернеться
він за мною -
за нього я радий
в деякій мірі.
Знайде собі пса,
краще за мене,
і буде щасливий
не пам‘ятаючі.
Перегинаю?
Можливо, але
мої надії
повільно згасаючі.
І зовсім не сумно,
мені аж ніяк,
я був до цього
давно готовий.
І день моєї,
голодної смерті,
мені напрочуд
здається чудовим…
За цими кулісами мраку достатньо, ніколи, нікому його не приховував.
Комусь здавалося: «Це вже занадто!», не знають вони, як себе я виховував.
Інколи психом веду себе дурно, тримаюсь подалі близьких людей -
Не шукаю нікому слів фігурних, а чекаю коло закритих дверей.
Характерно роблю те, що не варто, як тонучого капітан корабля -
Продовжую грести веслами вперто, один, в надії, що скоро земля.
Часто собою себе вбиваю, що навіть не знаю до кого звернутись.
Психолог, презектор, чи знов закохаюсь, щоб і у іншім житті на кошмар обернутись.
Блим!
Тиша, простір,
холод, гнів,
щось між свідомим
і пакостним сном.
Самотньо і пусто
в моїй душі,
себе почуваю
поганим хозяїном,
Який залишив
частинку себе,
в закритій, холодній
чужій квартирі.
Знайти себе
я так хотів би,
та забув, в які
стукати двері.
Кожен день тепер,
стукаю в стіни,
в надії, хоч там
щось рідне зустріти.
В цей проміжок часу,
довгих пошуків,
я значно встиг
душой постаріти.
І якщо мені хтось
відкриє ці двері,
скоріше за всього
себе не впізнаю,
Залишити пошук -
варто смерті,
яку в страху,
я так оминаю.
